Рішення Європейського суду з прав людини проти України

З 01.01.2018 – 17.05.2018

Цей розділ містить стислі виклади рішень ЄСПЛ у справах проти України, починаючи з 01.01.2018 р. Також ви знайдете стислий огляд рішень ЄСПЛ, актуальних для правової системи України.


Рішення щодо суті

  1. Садов’як проти України (Sadovyak v. Ukraine) від 17.05.2018, заява № 17365/14.

    Порушення ст. 8 Конвенції в аспекті права на повагу до свого житла у зв’язку з тим, що суди не надали належного обґрунтування для відхилення аргументів заявників у контексті пропорційності застосування такого заходу. Уряд наголошував на зв’язку права заявника на проживання в квартирі з його статусом військовослужбовця та втрати права на проживання в результаті звільнення. Суд, вказавши, що цей аргумент міг би бути важливим, відхилив його, оскільки такий аргумент не було використано для мотивації судового рішення про виселення.

  2. Зеленцов та інші проти України (Zelentsov and others v. Ukraine) від 03.05.2018, заяви №№ 40978/05, 14664/09, 81381/12, 31042/15, 25925/17.

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (від 1 року до 10 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  3. Красюков та інші проти України (Krasyukov and others v. Ukraine) від 03.05.2018, заяви №№ 64181/09, 60859/10, 66440/11, 75007/11, 58383/12, 80605/12, 60962/13, 71560/13, 20119/14, 77369/16

    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою (від 3 місяців до 3 років). Крім того, залежно від обставин справи, ЄСПЛ констатував порушення:

    • п. 1 ст. 5 Конвенції (незадокументоване позбавлення свободи; тримання під вартою без будь-якого рішення суду та будь-яких інших правових підстав; відсутність у судових рішеннях належних підстав для тримання під вартою; продовження строку тримання під вартою та повернення справи на новий розгляд судом апеляційної інстанції);
    • п. 1 (с) ст. 5 Конвенції (відсутність кінцевої дати тримання під вартою в судових рішеннях; тримання під вартою без будь-якого рішення суду; необґрунтоване продовження строку тримання під вартою; відсутність нагальної необхідності затримання заявника без ухвали суду через майже п’ять місяців з дня вчинення злочину на підставі того, що “потерпілі та свідки вказали на нього як на можливого правопорушника”);
    • п. 1 ст. 6 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження (від 4 до 8 років).
  4. Коваленко та інші проти України (Kovalenko and others v. Ukraine) від 03.05.2018, заяви №№ 42466/10, 31207/13, 19799/14, 26610/17

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (від 1 року до 16 років) та відсутністю в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  5. Яланський та Галинка проти України (Yalanskyy and Galunka v. Ukraine) від 03.05.2018, заяви №№ 15131/17 та 36543/17

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження (більше 9 років у судах трьох інстанцій) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
    Порушення ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю застосування щодо заявниці запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд (більше 8 років).
  6. Гелетей проти України (Geletey v. Ukraine) від 24.04.2018, заява № 23040/07

    Порушення пп. 1 та 3 (с) ст. 6 Конвенції у зв’язку з ненаданням заявнику юридичної допомоги захисника під час відтворення події злочину, у вчиненні якого він підозрювався.

  7. Ткачов проти України (Tkachev v. Ukraine) від 19.04.2018, заява№ 11773/08

    Порушення ст. 3 Конвенції в її матеріальному аспекті у зв’язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою в Сокальській виправній колонії з огляду на те, що протягом трьох років він утримувався в переповненій камері.

  8. Лазоріва проти України (Lazoriva v. Ukraine) від 17.04.2018, заява № 6878/14

    Порушення ст. 8 Конвенції в аспекті права на повагу до приватного життя у зв’язку з тим, що національними державними органами та судами не були належним чином враховані інтереси заявниці щодо отримання нею опікунства над своїм малолітнім племінником, у результаті чого останній був усиновлений іншою сім’єю.

  9. Рашитов та інші проти України (Rashitov and others v. Ukraine) від 29.03.2018, заяви №№60085/12, 20914/13, 24048/13, 1964/16, 5014/16

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження (від 5 до 9 років) та відсутністю в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  10. Конорой та Грита проти України (Konoroy and Gryta v. Ukraine) від 29.03.2018, заяви №№ 40213/13 41168/17

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (від 3 до 8 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  11. Войкін та інші проти України (Voykin and others v. Ukraine) від 27.03.2018, заява № 47889/08

    Порушення ст. 3 Конвенції в її матеріальному та процесуальному аспектах у зв’язку з поганим поводженням з другою заявницею з боку співробітника поліції та відсутністю ефективного розслідування щодо цих тверджень. Щодо процесуального аспекту ЄСПЛ вказав на невідповідність висновків слідчого матеріалам кримінальної справи, формування офіційних висновків слідства лише на підставі свідчень нападника та його друзів, невжиття заходів для вирішення суперечностей між версією потерпілої та нападника щодо подій, відсутність повноцінного кримінального провадження щодо тверджень заявниці, у той час, коли в рамках попереднього досудового розслідування слідчий міг здійснювати лише обмежену кількість процесуальних дій.
    Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що рішення суду про тримання першого заявника під вартою протягом певного періоду обґрунтовувалось штучним приводом, а саме відсутністю його характеристики.
    Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що рішення суду про тримання першого заявника під вартою протягом певного періоду не мало належного обґрунтування.
    Порушення ст. 8 Конвенції в аспекті права на повагу до свого житла у зв’язку з тим, що рішення судів про надання дозволів на проведення обшуків у житлі третьої та четвертої заявниць були сформульовані у загальних термінах (“предмети та документи, що мають відношення до встановлення істини” у межах кримінального провадження щодо першого заявника), що надавало органу влади, який проводив обшук, необґрунтовану свободу розсуду щодо необхідного обсягу обшуку.
    Порушення ст. 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективних засобів юридичного захисту, які третя й четверта заявниці могли б використати на національному рівні для захисту від незаконних обшуків у їхньому житлі й отримати належне відшкодування.
    Відсутність порушення п. 1 ст. 5 Конвенції щодо затримання першого заявника, оскільки воно було здійснене на підставі судового рішення з метою допровадження його до суду.
  12. Морозов та інші проти України (Morozov and others v. Ukraine) від 08.03.2018, заяви №№ 2318/07 44063/08 65272/12 41125/14

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (від 3 місяців до 9 років) та відсутністю в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  13. Чумак проти України (Chumak v. Ukraine) від 06.03.2018, заява № 44529/09

    Порушення ст. 11 Конвенції у зв’язку з тим, що втручання в право заявника на свободу мирних зібрань не відповідало нагальній суспільній потребі та не було дотримано справедливого балансу між конкуруючими інтересами. При цьому, ЄСПЛ висловив серйозні сумніви щодо того, чи відповідало оскаржуване втручання у право заявника вимогам законності, оскільки судові рішення про заборону проведення пікету, який вже розпочався, приймались на підставі ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачає загальну процедуру заборони мирного зібрання до його початку.
    Обставини справи: заявником від імені громадського молодіжного об’єднання було організовано пікет біля будівлі обласної державної адміністрації, учасники якого виступали проти “нездорової соціальної та економічної ситуації в області”.
    Керуючись ст. 182 КАСУ, районний суд задовольнив позов міської ради про заборону заходу, постановивши, зокрема, що протестувальники були небезпечними для пішоходів, і що можливе подальше порушення законодавства, оскільки пікет був безтерміновий. При цьому суд поновив строк для подання позовної заяви, оскільки захід в той час уже розпочався. Рішенням суду також були заборонені будь-які подальші мирні зібрання громадської організації в місті. Того ж дня правоохоронні органи розігнали протестувальників. Апеляційний суд погодився з доводами районного суду, але при цьому постановив, що повна заборона мирних зібрань не відповідає вимогам Конституції і слова “мирні зібрання” в резолютивній частині рішення необхідно замінити на слово “пікет”.
  14. Михайлова проти України (Mikhaylova v. Ukraine) від 06.03.2018, заява №10644/08

    Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципу безсторонності суду з огляду на те, що під час розгляду справи про притягнення заявниці до адміністративної відповідальності за неповагу до суду не було сторони обвинувачення, роль якої, відповідно, виконував суддя, який розглядав справу.
    Порушення пп. 1 та3 (b) ст. 6 Конвенції у зв’язку з тим, що заявниці не було надано достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту в справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
    Порушення ст. 10 Конвенції у зв’язку з непропорційністю накладеного на заявницю покарання за висловлення критики стосовно судді.
    Порушення ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції (право на оскарження в кримінальних справах) у зв’язку з відсутністю на законодавчому рівні права оскаржити постанову по притягнення до адміністративної відповідальності.
    Обставини справи: заявниця під час попереднього судового засідання, у якому вона виступала в якості відповідача у справі про відшкодування заборгованості за комунальні послуги, заявила відвід головуючому судді, стверджуючи про його небезсторонність. У зв’язку з цим щодо заявниці було складено протокол про адміністративне правопорушення за неповагу до суду, який наступного дня було розглянуто іншим суддею. У той же день заявницю було визнано винною у неповазі до суду та призначено покарання у вигляді адміністративного арешту на п’ять діб.
  15. Літвінюк проти України (Litvinyuk v. Ukraine) від 01.03.2018, заява № 55109/08

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (чотири роки та вісім місяців у судах трьох інстанцій) після ухвалення ЄСПЛ рішення за першою заявою заявниці (№ 9724/03) та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту.

  16. Сінькова проти України (Sinkova v. Ukraine) від 27.02.2018, заява № 39496/11

    Відсутність порушення п. 1 ст. 5 Конвенції щодо затримання заявниці, оскільки воно ґрунтувалось на рішенні суду та переслідувало мету гарантувати її присутність на судових засіданнях.
    Порушення 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що в період з дати направлення справи до суду та до вирішення судом питання щодо обрання запобіжного заходу, заявниця трималась під вартою без відповідного рішення суду.
    Порушення п.3 ст. 5 Конвенції з огляду на те, що рішення судів про продовження строку тримання заявниці під вартою не містили належних підстав для такого тримання, і що суди не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.
    Порушення п. 5 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що заявниця не мала права на відшкодування шкоди, завданої їй триманням під вартою всупереч пп. 1 та 3 ст. 5 Конвенції.
    Чотирма голосами проти трьох було встановлено відсутність порушення ст. 10 Конвенції, оскільки втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів відповідало вимозі законності, переслідувало легітимну мету (охорону моралі та захист прав інших людей) та було необхідним у демократичному суспільстві. Суд вказав, що її було засуджено за вчинення кримінального правопорушення (“Наруга над могилою”), а не за розповсюдження відповідного відео в мережі Інтернет. Крім того, заявниця мала можливість обрати інші шляхи вираження своїх поглядів без порушення кримінального законодавства або наруги над пам’яттю загиблих солдатів. При цьому заявниця фактично не відбула жодного дня призначеного їй умовного покарання.
    Обставини справи: правоохоронні органи затримали заявницю після того, як у мережі Інтернет з’явилось відео, як вона смажить яєчню на вогні «Вічної слави». Заявниця пояснювала свої дії акцією протесту проти нецільового використання природного газу. Суд визнав заявницю винною у вчиненні злочину за статтею 297 Кримінального кодексу («Наруга над могилою») та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, від відбування якого звільнив з випробовуванням з іспитовим строком на два роки.
  17. Гриценко та інші проти України (Grytsenko and others v. Ukraine) від 22.02.2018, заяви №№ 56576/08 21916/09 54466/09 26724/17

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (від 26 днів до 8 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  18. Суржанов та інші проти України (Surzhanov and others v. Ukraine) від 22.02.2018, заяви №№ 6086/13 77710/14 1696/16 79236/16

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження (від 7 до 17 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  19. Цезар та інші проти України (Tsezar and others v. Ukraine) від 13.02.2018, заяви №№ 73590/14, 73593/14, 73820/14, 4635/15, 5200/15, 5206/15, 7289/15

    Справа стосується скарг семи мешканців м. Донецька на те, що вони не мали можливості оскаржити призупинення їх соціальних виплат у зв’язку з відсутністю органів судової влади за місцем їх проживання.
    ЄСПЛ не встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в аспекті права на доступ до суду з огляду на відсутність будь-яких доказів того, що особисті обставини заявників перешкоджали їм здійснювати поїздки до сусідніх областей, а відтак, саму суть права заявників на доступ до суду не було порушено. Обмеження вказаного права заявників було спричинено об’єктивними обставинами бойових дій у відповідних областях, непідконтрольних Уряду, та не було непропорційним. При цьому Уряд вжив усіх заходів, яких розумно було б від нього очікувати, щоб гарантувати доступ до судової системи мешканцям територій, непідконтрольних Уряду.
    Крім того, ЄСПЛ визнав скарги заявників за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції щодо зупинення їхніх соціальних виплат неприйнятними через невичерпання всіх наявних засобів юридичного захисту, оскільки вони не оскаржили це рішення в національних судах, незважаючи на те, що у них була можливість здійснювати поїздки до сусідніх областей, що контролювалися Урядом.
    ЄСПЛ також відхилив скарги заявників на порушення ст. 14 Конвенції в поєднанні зі ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, як явно необґрунтовані, оскільки заявники, які скаржились на дискримінацію за місцем проживання, не були в аналогічній ситуації, порівняно з жителями інших областей України. Уряд не здійснював ефективний контроль у місті, де проживали заявники, тому мусив вжити спеціальних заходів, які не були потрібні в інших областях країни.
    Суд також відхилив як неприйнятну скаргу перших трьох заявників на порушення статті 2 (право на життя) щодо низького рівня життя в зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.
  20. Іванов та інші проти України (Ivanov and others v. Ukraine) від 08.02.2018, заяви №№ 48759/06, 20960/08, 53425/11, 24954/12, 35621/13, 54335/13, 65401/13, 73537/13, 27839/14, 18073/15, 21737/17

    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою (від 5 місяців до 4 років). Крім того, залежно від обставин справи, ЄСПЛ констатував порушення:

    • п. 1 ст. 5 Конвенції (незадокументоване позбавлення свободи; тримання під вартою без будь-якого рішення суду та будь-яких інших правових підстав; відсутність у судових рішеннях належних підстав для тримання під вартою або продовження такого тримання; нерозгляд судами жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів);
    • п. 1 (с) ст. 5 Конвенції (тримання під вартою без жодного рішення суду в період розгляду справи судом, незазначення строків тримання під вартою в судових рішеннях; відсутність в судових рішеннях належних підстав для продовження строку тримання під вартою, зокрема, не було розглянуто питання наявності обґрунтованої підозри, а відповідні докази не були досліджені);
    • п. 4 ст. 5 Конвенції (неналежний розгляд судом доводів заявників щодо необхідності зміни/скасування запобіжного заходу; розгляд судом клопотання про заміну запобіжного заходу через майже місяць після його подання);
    • п. 5 ст. 5 Конвенції (відсутність або неадекватне відшкодування шкоди за незаконне затримання або тримання під вартою);
    • п. 1 ст. 6 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження (від 5 до 7 років);
    • ст. 13 Конвенції (відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту в контексті надмірної тривалості кримінального провадження).
  21. Лада проти України (Lada v. Ukraine) від 06.02.2018, заява № 32392/07

    Порушення ст. 3 Конвенції у зв’язку з тим, що умови тримання заявника під вартою були неналежними з огляду на надані заявнику 3 кв. м. особистого простору у Дар’ївській виправній колонії № 10 та інші обтяжуючі обставини.

  22. Радченко проти України (Radchenko v. Ukraine) від 01.02.2018, заява № 39555/07

    Порушення пп. 1 та 3 (с) ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що не враховуючи міру покарання у вигляді довічного позбавлення волі, яку могло бути призначено, а також його матеріальне становище, заявнику не було надано безоплатну правову допомогу під час провадження у Верховному Суді України, оскільки норми Кримінально-процесуального кодексу України не передбачали обов'язкового призначення такої правової допомоги. Крім того, ЄСПЛ вказав, що з огляду на те, що заявнику могло бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, немає сумнівів, що він потребував правової допомоги. При цьому, з аналізу положень Кримінально-процесуального кодексу України також вбачається, що характер провадження у Верховному Суді України вимагав забезпечення заявнику правової допомоги в інтересах правосуддя.
    Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципу рівності сторін під час провадження у Верховному Суді України, який розглянув касаційну скаргу заявника за його відсутності, але за участі прокурора.
  23. Боєць проти України (Boyets v. Ukraine) від 30.01.2018, заява № 20963/08

    Порушення пп. 1 та 3 (d) ст. 6 Конвенції у зв’язку з : 1) ненаданням заявниці можливості на будь-якій стадії кримінального провадження провести перехресний допит свідка (особа, яка пропонувала хабар), показання якого були вирішальними для її засудження; 2) неспроможністю державних органів вжити всіх належних заходів для забезпечення явки цього свідка в суд; 3) відсутністю достатніх урівноважуючих факторів, здатних компенсувати перешкоди, з якими зіткнулась сторона захисту. Це підірвало справедливість провадження щодо заявниці загалом.

  24. Макаренко проти України (Makarenko v. Ukraine) від 30.01.2018, заява № 622/11

    Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з позбавленням заявника свободи протягом 3 год. 20 хв. без належного документування (протоколу затримання).
    Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з затриманням та триманням заявника під вартою без рішення суду. При цьому, підстави для затримання заявника слідчим відповідно до статті 106 Кримінального-процесуального кодексу України (“Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину”) були відсутні, оскільки таке затримання через півтора року з дня події злочину не може вважатись нагальною необхідністю, як, наприклад, затримання на місці вчинення злочину. У справі також були відсутні підстави вважати, що вимога отримати попередній дозвіл суду на затримання не могла або не мала бути дотримана.
    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю тримання заявника під вартою (один рік та дванадцять днів), відсутністю належних підстав для продовження строку його тримання під вартою та не розглядом судами можливості застосування до заявника будь-якого альтернативного, менш обтяжливого запобіжного заходу.
  25. Корнійчук проти України (Korniychuk v. Ukraine) від 30.01.2018, заява № 10042/11

    Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що позбавлення заявника свободи без рішення суду суперечило вимогам національного законодавства. При цьому, підстави для затримання заявника слідчим відповідно до статті 106 Кримінального-процесуального кодексу України (“Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину”) були відсутні, оскільки таке затримання через рік та десять місяців з дня події злочину не може вважатись нагальною необхідністю, як, наприклад, затримання на місці вчинення злочину. У справі також були відсутні підстави вважати, що вимога отримати попередній дозвіл суду на затримання не могла або не мала бути дотримана.
    Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції з огляду на необґрунтованість тримання заявника під вартою. Так, суд продовжив строк тримання його під вартою на 10 днів з метою надання слідчим органам додаткового часу для обґрунтування клопотання. При цьому, ніщо в справі не вказувало на те, що були будь-які перешкоди зробити це раніше. Крім того, з документів, наданих сторонами, взагалі не вбачається вагомих підстав для тримання заявника під вартою.
    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю тримання заявника під вартою (п’ятдесят чотири дні), відсутністю належних підстав для продовження строку його тримання під вартою та не розглядом судами можливості застосування до заявника будь-якого альтернативного, менш обтяжливого запобіжного заходу.
  26. Неділенько та інші проти України (Nedilenko and others v. Ukraine) від 18.01.2018, заява № 43104/04

    Порушення ст. 8 Конвенції у зв’язку з тим, що обшуки в квартирах заявників не були проведені «відповідно до закону». Обшуки здійснювались працівниками міліції на підставі санкції прокурора без ухвали суду та відповідної процедури надання такого дозволу. При цьому, ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство, чинне на час подій, не забезпечувало при проведенні обшуків в квартирах заявників достатніх гарантій від свавілля.
    Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тим, що національне законодавство не передбачало необхідних процесуальних гарантій проти свавілля та необмеженості повноважень працівників міліції під час проведення обшуку, а тому не відповідало вимозі «якості закону».
    Порушення ст. 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю в національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту для оскарження заявниками дій працівників міліції щодо порушення їхніх прав за ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
  27. Наконечний та інші проти України (Nakonechnyy and others v. Ukraine) від 11.01.2018, заяви №№ 34900/08, 47003/08, 38999/09, 62281/09, 17756/11, 63545/11, 4925/12, 6407/12, 31425/12, 53655/12, 72474/12

    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою (від 1 місяця та дев’яти днів до 6 років). Крім того, залежно від обставин справи, ЄСПЛ констатував порушення:

    • п. 1 ст. 5 Конвенції (незадокументоване позбавлення свободи; тримання під вартою без будь-якого рішення суду та будь-яких інших правових підстав);
    • п. 1 (с) ст. 5 Конвенції (незазначення в судових рішеннях строків тримання під вартою);
    • п. 4 ст. 5 Конвенції (надмірна тривалість судового перегляду тримання під вартою; відсутність належного перегляду тримання під вартою на стадії судового розгляду);
    • п. 1 ст. 6 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження (більше 3 років).
  28. Бобренок проти України (Bobrenok v. Ukraine) від 11.01.2018, заява № 41471/10

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (більше 6 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  29. Старенький та Рудий проти України (Starenkiy and Rudoy v. Ukraine) від 11.01.2018, заяви №№ 44807/10, 15752/14

    Порушення ст. 3 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою в Сокальській виправній колонії № 47 та Київському слідчому ізоляторі № 13 та відсутністю в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою (понад 3 роки).
  30. Карінгтон та інші проти України (Karington and others v. Ukraine) від 11.01.2018, заяви №№ 4306/12, 62393/12, 6506/15, 24194/15, 40554/15, 10749/17, 29880/17

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження (від 6 до 19 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

  31. Міхайлов та інші проти України (Mikhaylov and others v. Ukraine) від 11.01.2018, заяви №№ 80643/12, 24135/13, 39615/13, 47396/13, 55766/13, 61635/13, 73056/13, 73715/13, 60061/14, 73810/14, 24675/16

    Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою (від 3 місяців до 3 років). Крім того, залежно від обставин справи, ЄСПЛ констатував порушення:

    • п. 4 ст. 5 Конвенції (надмірна тривалість судового перегляду тримання під вартою; повторення в судових рішеннях однакових підстав для продовження строку тримання під вартою; відсутність судового перегляду продовжуваного тримання під вартою; неналежний розгляд судом обґрунтованих клопотань заявника про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою);
    • п. 1 ст. 6 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження (від 3 років до майже 9 років).
  32. Сергієнко та Саченко проти України (Sergiyenko and Sachenko v. Ukraine) від 11.01.2018, заяви №№ 78377/13 та 41506/16

    Порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження (від 3 днів до 7 років) та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
    Порушення п. 1 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю застосування щодо заявника запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд (більше 7 років)


Ухвали щодо неприйнятності

  1. Ларичев проти України (Larychev v. Ukraine) від 17.04.2018, заява № 10842/08

    Скарга заявника, зокрема, за п. 1 ст. 6 Конвенції, визнана неприйнятною як несумісна ratione materiae у зв’язку з тим, що судова справа стосовно встановлення факту, що має юридичне значення, не містить елементу спору в розумінні цієї статті Конвенції.

  2. Сухинін проти України (Sukhynin v. Ukraine) від 12.04.2018, заява № 33641/17

    Скарга заявника визнана явно необґрунтованою, відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що за обставин справи тривалість досудового тримання заявника під вартою протягом одного року та майже дев’яти місяців не є надмірною.

  3. Безбородих проти України (Bezborodykh v. Ukraine) від 10.04.2018 № 68264/10

    Скарга заявниці за п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції в аспекті права на доступ до суду визнана явно необґрунтованою у зв’язку з тим, що, незалежно від того, чи передбачав закон вимогу надати завірені копії оскаржуваних рішень, заявниця без явних причин не виконала вимогу Верховного Суду України також надати копію рішення суду першої інстанції – вимогу, яка не була свавільною, явно необґрунтованою або непередбачуваною та такою, що накладає на заявницю надмірний тягар.

  4. Ясінський проти України (Yasinskyy v. Ukraine) від 27.03.2018, заява № 28848/07

    Скарга заявника за ст. 8 Конвенції в аспекті права на повагу до свого житла визнана явно необґрунтованою у зв’язку з тим, що виселення заявника з квартири відповідало вимозі законності, переслідувало легітимну мету та було необхідним у демократичному суспільстві.
    Скарга заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції визнана явно необґрунтованою у зв’язку з тим, що за обставин справи тривалість цивільного провадження (три роки та 8 місяців в судах трьох інстанцій) не була надмірною.

  5. Барбаров проти України (Barbarov v. Ukraine) від 27.03.2018, заява № 75577/17

    Заявник скаржився до ЄСПЛ за п. 1 ст. 6 Конвенції на те, що його право на судовий розгляд упродовж розумного строку було порушено, оскільки господарський суд не розглянув його заяву про звільнення від виконання обов'язків ліквідатора перед тим, як зупинити провадження в справі, і, відповідно, йому довелося чекати до десяти місяців, щоб його заяву було розглянуто; та за ст. 4 Конвенції на те, що відповідна затримка змусила його виконувати обов’язки ліквідатора під загрозою кримінальної відповідальності, а відтак його було змушено виконувати примусову або обов'язкову працю.
    Ці скарги заявника були визнані явно необґрунтованими, оскільки вбачається, що вони обґрунтовувались лише невдоволенням заявника затримкою у розгляду його заяви про звільнення від виконання обов’язків ліквідатора.
  6. Бажан та інші проти України (Bazhan and others v. Ukraine) від 06.03.2018, заяви №№ 19297/08 та 11436/09

    Скарги заявників за п. 1 ст. 6 Конвенції на результат та несправедливість їх цивільних проваджень визнані явно необґрунтованими у зв’язку з тим, що ЄСПЛ не є судом четвертої інстанції і за обставин справи не вбачається, що розгляд судом справ заявників був свавільним або несправедливим. Скарги заявників на надмірну тривалість провадження ЄСПЛ визнав необґрунтованими у зв’язку з тим, що за обставин справи їх тривалість (менше п’яти років в судах трьох інстанцій) не була надмірною.
    Скарги заявників за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що постачальник телекомунікаційних послуг неправомірно використовував оскаржуване обладнання, також було визнано явно необґрунтованими.
  7. Чарномський та інші проти України (Charnomskyy and others v. Ukraine) від 20.02.2018, заяви №№ 13417/16, 27550/16, 47301/16, 47485/16, 78136/16, 9040/17, 13616/17, 23331/17

    Скарги заявників за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання у їх майнові права у зв’язку з призупиненням або зменшенням виплат їх пенсій визнано неприйнятними як такі, що були подані після спливу шестимісячного строку. Строк за обставин справи відраховувався від дня набрання чинності змін до відповідного пенсійного законодавства, оскільки суди не могли вважатись ефективним засобом юридичного захисту щодо розгляду їх справ.

  8. Безвуляк та інші проти України (Bezvulyak and others v. Ukraine) від 15.02.2018, заяви №№ 12795/14 15308/14 33598/17

    Скарги заявників за п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції визнано неприйнятними у зв’язку з тим, що за обставин справи тривалість цивільних проваджень (від 2 до 5 років в судах трьох інстанцій) не була надмірною.

  9. Вольфович проти України (Volfovych v. Ukraine) від 23.01.2018, заява № 52193/09

    Скарги заявника за п. 3 (d) ст. 6 Конвенції визнано неприйнятими у зв’язку з тим, що за обставин справи не вбачається, що показання свідків захисту могли вплинути на результат судового провадження щодо заявника і що незаслуховування цих свідків у суді підірвало справедливість провадження.

  10. Колодяжний проти України (Kolodyazhnyy v. Ukraine) від 16.01.2018, заява № 78320/12

    Скарга заявника за ст. 8 Конвенції на те, що національні суди не забезпечили його право на доступ до своїх дітей, у реалізації якого перешкоджала його колишня жінка, і не допомогли налагодити стосунки з ними, визнана явно необґрунтованою. Суд вказав, що за обставин справи державні виконавці могли встановити факт невиконання жінкою судового рішення, яким її було зобов’язано не перешкоджати доступу заявника до дітей, що в подальшому надало б заявнику можливість вживати додаткових заходів (наприклад, вимагати в судовому порядку зміни місця проживання дітей). Крім того, немає жодних доказів, що заявник коли-небудь намагався покращити стосунки зі своїми дітьми, звернувшись за допомогою до соціальних служб.
    Інші скарги заявника на те, що суди не присудили йому відшкодування судових витрат у повному обсязі та не захистили право його дитини на контакт з батьком, визнано явно необґрунтованими з огляду на відсутність ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
  11. Лавренов проти України (Lavrenov v. Ukraine) від 16.01.2018, заява № 51924/14

    Скаргу заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції на відсутність публічного слухання його справи про збільшення розміру його пенсії (у зв’язку з підвищенням середньої заробітної плати з моменту призначення йому пенсії), визнано явно необґрунтованою, оскільки спори стосовно пільг, які сплачуються відповідно до систем соціального забезпечення, як у цій справі, є суто технічними, а тому їх краще розглядати в межах письмової процедури, а не за допомогою усних слухань.
    Скаргу заявника на надмірну тривалість провадження ЄСПЛ також визнав явно необґрунтованою у зв’язку з тим, що за обставин справи її тривалість не була надмірною.
    Скаргу заявника за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції визнано явно необґрунтованою, оскільки заявник не довів, що у нього були «законні сподівання» щодо підвищеного розміру пенсії.


Ухвали щодо вилучення заяв із реєстру справ Суду в зв’язку з відсутністю намірів заявників підтримувати заяви

  1. Белхароєв проти України (Belkharoyev v. Ukraine) від 10.04.2018, заява № 63044/16;
  2. Дроздов проти України (Drozdov v. Ukraine) від 22.03.2018, заява № 2593/09;
  3. Полович проти України (Polovych v. Ukraine) від 22.03.2018, заява № 23730/11;
  4. ТОВ “Житлобуд-БК” проти України (Zhytlobud - BK, TOV v. Ukraine) від 22.03.2018, заява № 74864/12;
  5. Соловйов проти України (Solovyov v. Ukraine) від 22.03.2018, заява № 26618/14;
  6. Веремієнко та Куцмай проти України та Росії (Veremiyenko and Kutsmay v. Ukraine and Russia) від 20.02.2018, заяви №№ 64031/14 та 69094/14;
  7. Ялунін проти України (Yalunin v. Ukraine) від 20.02.2018, заява № 10295/09;
  8. Товмасян проти України (Tovmasyan v. Ukraine) від 15.02.2018, заява № 58665/13;
  9. Шадимов проти України (Shadymov v. Ukraine) від 13.02.2018, заява № 66156/09;
  10. Яременко проти України (Yeremenko v. Ukraine) від 06.02.2018, заяви №№ 52410/09 та 3746/10;
  11. Усов проти України (Usov v. Ukraine) від 30.01.2018, заява № 15963/10;
  12. Свінціцька та інші проти Україні (Svintsitska and others v. Ukraine) від 09.01.2018, заяви №№ 71082/12, 62002/15, 404/16.

Ухвала щодо вилучення заяв із реєстру справ Суду в зв’язку з схваленням умов односторонньої декларації

  1. Артемишин проти України (Artemyshyn v. Ukraine) від 15.02.2018, заява № 71073/16.

Ухвала щодо вилучення заяв із реєстру справ Суду в зв’язку із вирішенням спору

  1. Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 06.02.2018, заява № 21722/11.