Євген Маланюк

• залізних імператор строф»;

• «український Одіссей» (поет-емігрант);

• лідер поетів «Празької школи»

«Празька школа» – це умовна назва українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, творчість яких відбувалася переважно у Подєбрадах та Празі. «Трагічними оптимістами апокаліптичної доби» назвав Дмитро Донцов поетів-«пражан» Євгена Маланюка, Олену Телігу, Олега Ольжича, Леоніда Мосендза й інших.

Деякі «пражани» якраз і друкувалися на сторінках часопису «Вісник», редагованого Донцовим, тому їх називали ще «вісниківською квадригою» (з латини «квадрига» – це четвірка коней, запряжена водноряд).

Риси творчості:

• яскравий неповторний історіософізм (звертаючись до історії України, виокремлювали ключові моменти – високі злети героїчного духу: розквіт Київської Русі, національно-визвольні змагання; вольові імперативи);

• на відміну від сентиментально-розслабленого селюка-тюхтія, у центрі творів – сильна особистість;

• націєтворчий пафос;

• за стилем їхня творчість належить до неоромантизму, філософською ж заглибленістю й любов'ю до класичних форм вони близькі до «неокласиків».