Павло Григорович Тичина

Кларнетизм світоглядно-естетична концепція Павла Тичини (особливий стиль за Василем Баркою, Ю. Лавріненком):

  • музикальність як принцип світобачення;

  • аристократичність духу;

  • філософська ідея всеєдності, гармонії;

  • принцип синестезії («кольоровий слух», «слуховий колір»);

  • синтез традиціоналізму (поетичні паралелізми; метафори-повторення; внутрішні рими; народнопісенна ритміка; звуконаслідування, алітерації, асонанси, повтори, анафори й епіфори) й модернізму (імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажизм).

Творчість

Збірка «Сонячні кларнети» (1918) – світовідчуття молодої національносвідомої української інтелігенції, яка прийшла в цей світ із бажанням творити Добро, естетику нового дня.

«Золотий гомін» – поема національного відродження (проголошення УНР). Образи золотого гомону, дзвонів Софії, Андрія Первозванного, Дніпра, Києва ↔ двох чорних гробів, калік, чорного птаха. «Я дужий народ, я Молодий!».

«Скорбна мати» – тетраптих, трен (плач). Присвята – матері поета. Її образ, образ Матері Божої, символічний образ України, символічні образи громадянської війни – «…Не буть ніколи раю У цім кривавім краю».

«Пам'яті тридцяти» – подвиг героїв Крут.

Зб. «Плуг»(1920) – болючий сумнів поета щодо свого призначення в світі й призначення світу для добра взагалі. Відчуття наближення чогось неминучого й страшного.

Зб. «Замість сонетів і октав»(1920) – зразки майже щоденникових записів, поезій у прозі. Після строфи йде антистрофа, мова їх афористична: «Звір звіра їсть», «Стріляють серце, стріляють душу, нічого їм не жаль», «Грати Скрябіна тюремним наглядачам – то ще не є революція». І на завершення роздумів: «Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?».

1921 р. – збірка «В космічному орекстрі».

1924 р. – збірка «Вітер з України».

«Загупало в двері прикладом…», «Чистила мати картоплю» – тема голодомору (1921 – 1922).

30-ті роки. Трагічний злам у творчості поета – в умовах антиукраїнського терору поступається перед насильством: збірки «Чернігів» (1931); «Партія веде» (1934); «Пісня молодості» (1938); «Сталь і ніжність» (1943) тощо.

Ряд поем у творчому доробку: поема-реквієм «Похорон друга», поема-симфонія «Сковорода», поема «Срібної ночі» (пам'яті академіка О. Білецького), незавершена поема «Шабля Котовського» (приблизно 15 великих поем).

«ФЕНОМЕН ДОБИ, АБО СХОДЖЕННЯ НА ГОЛГОФУ СЛАВИ»

(праця В. Стуса про П. Тичину)

«…його дух витає в просторі трьох сфер»:

І сфера – самопочування ліричного героя, «чекання самого себе й світу», сфера «емпіреїв» («…найвище поетове небо, зовсім не підвладне законам гравітації…»)

«Не Зевс, не Пан…»

«Га шумлять»

«Арфами, арфами…»

«З кохання плакав я…»

«О панно Інно…»

ІІ сфера – «…схрещено золоті мечі двох поетових прагнень – неба і землі»; «…світ поета починає двоїтись…»; панує ще гармонія, але вже з'являються дисгармонійні голоси:

«Енгармонійне»

«Пастелі»

ІІІ сфера – «відчуття на рівні землі»; «сфера виключного драматизму»

«Одчиняйте двері…» (чекання революції як нареченої, і «всі шляхи в крові» – як результат).

Є. МАЛАНЮК

З «СУЧАСНИКІВ»

На межі двох епох, староруського золота повен,

Зазгучав сонценосно твій соняшно-ярий оркестр, –

І під сурму архангела рушив воскреслий човен,

І над гробом народу хитнувсь кам'яний йогохрест.

І на древнім, на скитськім, на кров'ю залитім просторі

Говорили могили, співали козацькі вітри.

І у літери тайн степовії складалися зорі,

Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій,

Метеором огнистим ударив в дніпровські степи.

І, здавалося, – вріс. І над плугом схилився до праці,

І вже мріяло сонце про сонцем налиті снопи…

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.

О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о, ні! –

Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,

Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

… від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась

… в окривавленийЖовтень – ясна обернулась Весна.

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,

Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів.

І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари

БожевільнуОфелію – знов половецьких степів.

1924

Last updated